Ціна великодержавності – негативні наслідки царювання Єкатерини ІІ

волшебные страны нашего мира

162814052020Ціна великодержавності – негативні наслідки царювання Єкатерини ІІ.

На сучасній Московщині імператрицю Єкатерину ІІ вважають мало не національною героїнею, а час її царювання – «золотим віком» Російської імперії. Чим обґрунтована така пошана, чого насправді досягла німкеня на московському троні?

Здобутки

Головним здобутком царювання Єкатерини ІІ було суттєве збільшення розмірів імперії, загарбання нових територій: анексія Кримського ханства, захоплення земель Північного Причорномор’я, розділ Речі Посполитої. За рахунок окупації цих земель населення Російської імперії збільшилося з  23,2 млн. (у 1763 р.) до 37,4 млн. (в 1796 р.).

 

 

 

 

 

"Імперський крок" Єкатерини ІІ з Росії до Константинополю. Англійська карикатура 18 ст.

Для інтеграції нових територій до складу імперії були витрачені значні зусилля: побудовані нові міста, шляхи, проведена територіально-адміністративна реформа (скасована аж 1929 р.).

Аби провадити агресивну зовнішню політику та втримати захоплене виникла потреба  в збільшенні армії. Вона зросла вдвічі: зі 162 тисяч осіб до 312 тисяч. Був заново побудований , оскільки той, що будував Петро І майже остаточно згнив ще в часи цариці Анни Іванівни. 

Єкатерина ІІ прийшла до влади внаслідок перевороту, узурпувала владу, тому змушена була всіляко задобрювати панівну верству Московщини – дворянство. За її правління дворяни отримали цілу низку прав і вольностей. Саме звідси йдуть уявлення про «золотий вік» Єкатерини.

 Для задоволення потреб імперії в освічених чиновниках та офіцерах була створена мережа міських шкіл, у яких було запроваджено класно-урочна система навчання.

З метою забезпечення ідеологічних підвалин Російської імперії створювалися офіційна версія історії Московії, офіційна російська «народна» культура, коротше кажучи почав творитися міф «русского мира».

Помітно, що всі «досягнення» Єкатерини пов’язані із зростанням та розбудовою імперії. Увесь зиск від московського імперіалізму отримував, і отримує до сьогодні, невеличкий прошарок панівної верстви. А що отримали прості люди, як москвини, так і поневолені Москвою народи?

Узурпація влади

Єкатерина ІІ прийшла до влади внаслідок державного перевороту 28 червня 1762 року. Заколотниками був усунений від влади, і незабаром убитий законний цар Петро ІІІ. Згодом Єкатерини та її прибічники не пошкодували зусиль аби виставити Петра ні нащо не здатним дурником. Насправді Петро ІІІ ретельно готувався до свого царювання, розробив свою програму реформ, але на заваді стала власна дружина.

Невідомий художник. Єкатерина ІІ (уроджена Софія Фредеріка Августа Ангальт-Цербтська) в російському костюмі. Кінець 18 ст.

Щоб оцінити масштаб змін, які б міг здійснити імператор Петро ІІІ, варто пригадати хоча б скасування Таємної канцелярії – царської охранки, яка за допомогою терору підтримувала московське самодержавство. На короткий час, єдиний раз всю свою історію, Московія опинилася без ланцюгових псів правлячого режиму (опричників, таємних канцеляристів та експедиторів, жандармів, чекістів, кгбістів, фсбешників та їм подібних). Рабський дух московства не потребував навіть таких зародків волі. Через кілька місяців після скасування Таємної канцелярії позбавленого трону Петра ІІІ вбили коханці Єкатерини за її згоди.

Єкатерина за своїм родоводом не належала до дому Романових – вона була лише дружиною царя. Після загибелі Петра ІІІ царський трон мав успадкувати його син – Павло І. Єкатерина не схотіла бути регентом свого малолітнього сина, і оголосила імператрицею себе. Більше того, вона серйозно розмірковувала над тим, аби позбавити Павла права на царський престол.

За Єкатерини ІІ був здійснений ще один злочин, що серйозно підривав легітимність царської влади – унаслідок влаштованої провокації був вбитий законний імператор Московії Іван VI Антонович, усунений від влади ще попередницею Єкатерини ІІ – царицею Єлизаветою Петровною.

Дії спрямовані на узурпацію влади Єкатериною підривали як законність царської влади, так і саму ідею правого регулювання спадкування престолу. Риба гниє з голови. Нехтування законами на найвищому рівні унеможливлює формування правової свідомості в суспільстві.

Єкатерина продовжила стару традицію правового свавілля Золотої Орди. Там завжди був правий той, хто мав більшу силу, або в перекладі на московську говірку: «я начальник – ты дурак!».

За Єкатерини корупція набула небачених до того розмірів. Розкрадання державної скарбниці вимірювалося сотнями тисяч рублів. Граф Федор Растопчин у лютому 1796 року писав, що один тільки де Рібас краде до 500 000 рублів на рік.

Єкатерина здійснювала свою владу за допомогою фаворитів-коханців. Так, наприклад, анексія Кримського ханства та інтеграція анексованих територій до складу імперії – заслуга царського коханця Григорія Потьомкіна.

Невідомий художник. Григорій Потьомкін. 1847 р.

Фаворитизм та корупція як явища й досі існують на Московщині, у вигляді принципу: «Друзям – усе, ворогам – закон». Варто пригадати справи величезних «пилянь» державного бюджету путінськими друзям з кооперативу «Озеро», найбагатшого віолончеліста світу Ролдугіна чи корупційні схеми міністра оборони РФ Сердюкова.

Жага влади Єкатерини ІІ – одна з причин того, що суспільне життя Московщині й по сьогодні регулюється не силою права, а правом сили: вольовими рішеннями царів, генсеків та президентів, революційною доцільністю, «блатними понятіями», судовими вироками винесеними за хабарі, словом усім чим завгодно, тільки не простими та справедливими законами.

 

Свобода слова та думки

Єкатерина хизувалася листуванням з Вольтером. Але це було листування «на імпорт». В єкатерининській імперії діяв принцип, яскраво змальований в анекдоті сталінських часів.

Рузвельт говорить Сталіну: «В Америці – справжня свобода слова. У нас будь-хто може вийти до Білого Дому і вигукувати «Геть Президента США!», і йому за це нічого не буде!»

Сталін: «Ну и что? У нас тоже каждый может выйти к Кремлю и кричать «Долой президента США!» и ему за это ничего не будет!»

Подібним чином міркувала й Єкатерина. Вольтер у Франції, з ним можна потеревенити про волю та просвітництво. А на Московщині можна лише вихваляти начальство, (насамперед саму імператрицю), і виключно в зрозумілій для начальства формі. Будь яке відхилення від цього правила вважається державною зрадою, і карається з усією люттю московських законів.

За царювання Єкатерини поступово були закриті всі газети і журнали, за винятком одного – «Всякая всячина», бо його видавала сама імператриця.

Показовою  в цьому сенсі, була доля Ніколая Новікова. Найбільшою його провиною була  видавницька та просвітницька діяльність. З 2685 книг, виданих у  1781—1790 роках на Московщині 748, тобто 28 %, були надруковані саме ним. Освічена, «європейського ґатунку» імператриця нагородила Новікова за видавничу діяльність 15 роками ув’язнення в Шліссельбурзькій фортеці.

Д. Левицький. Портрет Н. І. Новікова. 1797 р.

Заборонялися книги, окремі твори. Піддавалися репресіям автори: Новіков, Радіщев, Кречетов...

Політика Єкатерини нищила кволу парость вільної думки Московщини, і була спрямована на виховання рабів. Влада сама позбавляла себе зворотного зв’язку з суспільством, що зрештою, спричинилося до повного краху самодержавства та страти всієї царської сім’ї в 1917 році. Що не завадило аби традиція боротьби зі свободою слова та думки навічно вкоренилася на Московщині.

Пільги для дворян, визиск для селян

Аби втримати захоплену владу Єкатерина була змушена всіляко задобрювати панівну верству Російської імперії – дворянство.  Остаточно права московських поміщиків були закріплені «Грамотой на права, вольности и преимущества благородного российского дворянства» 1785 року.

Цим документом підтверджувалися привілеї надані дворянам попередниками Єкатерини: звільнення від подушної податі та необмежені права на володіння власними маєтками поміщиків (Петро І), та звільнення від обов’язкової державної служби (Петро ІІІ). Від себе Єкатерина ІІ додала право власності на землеволодіння та земельні надра в поміщицьких маєтках, право на станові заклади, звільнення від тілесних покарань та конфіскацій майна по карних справах, звільнення від військових постоїв, та інше.

3 (14) травня 1783 року указом імператриці Єкатерини ІІ селянам Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської губерній позбавлялися права переходу від поміщика. Це означало повне закріпачення селян Лівобережжя. На них поширювалася дія всіх законів Російської імперії. Дворяни фактично перетворилися на повноправних володарів над своїми холопами.

Кріпаків поміщик мав право продавати, дарувати, і навіть карати на власний розсуд. Траплялися випадки коли подружжя кріпаків продавалося різним власникам.

Варто відзначити, що «исконно-посконное» московське селянство довгими роками самодержавної сваволі ординських ханів та царів Московії, було позбавлене будь-якої здатності стати на захист не те що власних прав та гідності, а навіть і власного життя.

 І. Їжакевич. Кріпаків міняють на собак. 1926 р.

Усі поневолені Москвою народи, час від часу повставали проти колоніального визиску, лише московські холопи мовчки терпіли все. Найбільше на що вони були спроможні – спалити та пограбувати садибу поміщика. Найвідважніші москвини здатні були утворити порівняно невеличкі розбишацькі ватаги.

На систематичний масовий опір московські холопи були не здатні. Усі війни, які марксистські історики охрестили «селянськими», були війнами козаків та інших поневолених народів проти Москви. Російські селяни в тих війнах хіба що плюндрували панські маєтки аби потім дременути світ за очі. За всю історію Московщини було всього єдине повстання власне московського селянства – це Тамбовське повстання проти більшовиків 1919 року.

Кріпацька система була руйнівною і для дворян. Панство призвичаїлося добре жити за рахунок напівголодних холопів. Навіщо витрачати гроші на модернізацію сільського господарства, нащо полегшувати життя невдячному кріпаку? Хай не лінується та працює, і все буде гаразд. Сільськогосподарські машини грошей коштують, і не відомо ще коли виправдають витрачені на них кошти. Так кріпацтво стало на заваді формування підприємницької ініціативи у дворян. Вони  ще довго залишалися з аграрними технологіями Середньовіччя.

Найвищої точки дворянське свавілля досягло в діях Дар’ї Салтикової (Салтичихи). Вона катувала і вбивала своїх холопів керуючись лише власною примхою. Точна кількість закатованих людей не відома. Царський суд визнав її винною в 38 вбивствах, та ще підозрюваною у скоєнні вбивств 26 осіб. Доволі жорсткий вирок Салтикової – довічне ув’язнення в замурованій келії  монастиря, компенсувався поганим його виконанням.

Небагато хто знає, що монастир, у якому відбувала ув’язнення Салтичиха, був той самий, на який вона ще до покарання жертвувала величезні грошові суми. Не дивно, що «замурована заживо» Салтичиха прожила в монастирі тридцять три (33) роки! Вона пережила і саму Єкатерину ІІ, і її сина Павла І...

 

Доля поневолених Москвою народів: колоніальний визиск, геноцид, депортація

Як уже згадувалося вище, в часи Єкатерини Московщиною були захоплені значні території. Що принесла нова влада поневоленим народам?

Г. Гульельмі. Апофеоз царювання Єкатерини ІІ. 1767 р.

Одним з перших кроків самопроголошеної цариці було скасування 10 (22) листопада 1764 році Гетьманщини – автономної держави Лівобережної України. Хоча після знищення прав і вольностей українського козацтва Петром І від автономії мало чого залишилося, Єкатерина скасувала і ті жалюгідні рештки держави створеної Богданом Хмельницьким.

Українцям Лівобережжя імперія Єкатерини ІІ принесла рабство. 1783 року усі вільні українські селяни Лівобережної України стали кріпаками. 1796 року така ж доля спіткала селян Північного Причорномор’я (так званої «Новоросії»).

Крим зазнав першу депортацію (28 липня – 18 вересня 1778 року). Аби підірвати економіку Кримського ханства, генерал-каратель Александр Суворов примусово переселив у Приазов’я усе не мусульманське населення Криму – 30 333 особи.

Анексія Криму стала справжньою національною катастрофою для кримських татар. Нація, яка ще нещодавно на рівних змагався з Московським царством опинилася на межі виживання. У наш час кримські татари – національна меншина на своїх одвічних землях. Це стало наслідком багатовікової політики московського імперіалізму. Сьогодні,  після анексії Москвою Криму 2014 року, національний визиск кримськотатарського народу виходить на новий рівень.

Також, унаслідок єкатерининської національної політики на межі зникнення опинилися ногайці. Генерал-каратель Суворов влаштував справжній геноцид ногайського народу, від якого вони й досі не оговталися. Докладніше про ті події читайте в статті «Ногайцы: обыкновенный геноцид».

Зусиллями Єкатерини була знищена Річ Посполита – спільна держава поляків, литовців та білорусів.

 

Т. Шевченко. Суворов відправляє Пугачова з Уральська до Симбірська. 1842 р.

Царат вів цілеспрямований наступ на права та вольності козацтва. Це викликало закономірний спротив козаків, що жили на теренах сучасної РФ і спричинило найбільшу московсько-козацьку війну відому в історії як повстання Омеляна Пугачова 1773 – 1774 років.

Після поразки Пугачова у війні по землях яїцького, донського, волзького, башкиро-мещеряцького та оренбурзького козацтва пройшлися загони царських карателів. Тисячі козаків було вбито або ув’язнено. Волзьке козацтво було скасовано, яїцьке – після значних репресій перейменоване на уральське. Царат взяв курс на перетворення козаків з окремої східнослов’янської нації на один із станів «служилих людей». 

Під удар потрапили й українці – за наказом цариці 1775 року, було знищено Запорізьку Січ та засуджено до каторги козацьких провідників.
9 липня 1783 року указом Військової колегії знищені залишки українських збройних сил – козацькі полки Лівобережжя перетворювалися на регулярні військові частини московської армії.

«Фінанси співають романси»

Агресивна імперіалістична політика Єкатерини ІІ вимагала значних фінансових витрат на армію, флот та утримання окупованих територій. Головним джерелом надходжень до царського бюджету були виплати, що стягувалися з податного стану – переважно селян. Про те, чим обернулося царювання Єкатерини ІІ для московського селянства йшлося трохи вище. Зараз мова піде про те, як уряд імператриці закривав фінансові дірки в бюджеті.

З цією метою, ще 29 грудня 1768 року, царським маніфестом замість дзвінкої монети вводилися в обіг паперові гроші. Уже в 1780-ті роки паперові гроші в обігу стали переважати срібні та

мідні, що спричинилося до знецінення московських грошей в кілька разів.

Невідомий художник. Апофеоз Єкатерини ІІ. Початок 19 ст.

І якщо асигнаціями ще хоч якось вдавалося перекривати дефіцит бюджету на внутрішньому ринку, для закупівлі нових технологій, товарів та послуг кваліфікованих фахівців на Заході потрібні були справжні гроші, а не паперові рублі.  У квітні 1769 року, з метою фінансування Середземноморської експедиції, царський уряд досяг домовленості з банкірським домом де-Смет з Амстердаму, про позику в 7,5 млн. гульденів (близько 3,5 млн. рублів сріблом). Згодом банкіри де-Смет надали нові кредити Єкатерині ІІ, за що отримали титули спадкових баронів Російської імперії.

Розплатитися по цих, та нових кредитах московським царям вдалося аж у 1891 році. А до того часу вони змушені були гасити кредитну заборгованість гарматним м’ясом своїх рекрутів. Докладніше про царські борги тих часів читайте в статті «Бартер Российской империи: пушечное мясо в обмен на кредиты».

Підсумовуючи, можна стверджувати, що фінансова політика Єкатерини ІІ поставила грошову систему Московщини на межу глибокої кризи.

Економічний стан

Економіка Російської імперії лишалася переважно аграрною. Міське населення імперії становило заледве 4% населення. Вітчизняне виробництво промислових товарів не могли повністю вдовольнити потреби імперії.

Московська промисловість за Єкатерини ІІ працювала на технологіях часів Петра І. Це привело до того, що головні джерела московського експорту – чавун та сукно сильно поступалися в якості європейським і стрімко втрачали конкурентоспроможність.

Оскільки Російська імперія потребувала ввезення промислових товарів з-за кордону, торговий баланс був не на користь Московщини. Царський уряд намагався вирівняти диспропорцію торгівельного балансу за рахунок сільськогосподарської продукції, переважно збіжжя.

Така політика спричинилася до розорення селян (прибутки з хлібної торгівлі отримували поміщики), шаленого зростання цін на хліб (у Москві та Калузі ціни на хліб зросли з 86 коп. в 1760 р. до 2,19 руб. в 1773 р. та до 7 руб. в 1788 р., тобто більше ніж у в 8 разів!).

Унаслідок цього московське селянство потерпало від масового голоду. Голод тих часів часто-густо означав смерть від недоїдання.

Х. Гейслер. Покараня дворого різками в присутності поміщика. 1801 - 1803 р.

Пригадаємо, що закупати хліб за кордоном, аби селяни «Великой России» масово не гинули від голодної смерті, почали лише після смерті Сталіна, в часи режиму Нікіти Хрущова.

Варто додати, що на власній персоні Єкатернина ІІ не заощаджувала. Задля царських примх, на гонорари коханцям, на різні предмети розкоші та твори мистецтва витрачалися сотні тисяч рублів. За ці гроші можна було прогодувати тисячі селянських родин. Але навіщо такий даремний та збитковий клопіт її Величності?

Підсумки царювання Єкатерини ІІ

У невеличкій статті не можливо охопити всі аспекти царювання Єкатерини. Утім і сказаного достатньо, щоб зрозуміти наслідки її понад тридцятилітнього правління.

Єкатерині вдалося істотно збільшити розміри Російської імперії, наростити її військову потугу. Це було зроблено за рахунок суттєвого погіршення якості життя простого люду, фінансового та економічного занепаду імперії, остаточного закріпачення селян та розбещення поміщиків. Породжена Золотою Ордою Московська держава зберігала курс на необмежену царську владу, авторитарну не правову державу та холопське суспільство з відсталими формами економічного господарювання і колоніального визиску.

Ж. Б. Лепренс. Вигляд околиць Санкт-Петербургу. 1764 р.

Практично таку саму картину, з невеличкою корекцією на іншу епоху, можна спостерігати і в наш час. Мав рацію Андрій Макаревич, коли сказав: «И в загадочной этой стране никогда, ничего не изменится!»

Джерело: garmatny.blogspot.com

Страны старого света