bannerkau13

Звільнення Києва українськими військами

200730082020Після об'єднання 16-17 липня 1919 року Української Галицької армії та Дієвовї армії Української Народної Республіки й оволодіння ними Поділля перед українськими силами постало завдання вибору подальшого напрямку дій. Галичани виступали за захоплення Одеси та інших чорноморських портів задля відкриття «вікна у світ» та налагодження торгівлі з Європою. Наддніпрянські діячі хотіли завдати головного удару по Києву, указуючи на політичне і психологічне значення оволодіння столицею України. Зрештою, компромісне рішення передбачало спрямування головних військ на Київ, тоді як у південно-східному напрямі діяли сили меншої чисельності. Завдання взяття Києва покладалося на сформовану Київську групу на чолі з генералом Антіном Кравсом, до складу якої увійшли І і ІІІ галицький корпуси та Запорізька група військ армії УНР.

Майже синхронно діям українських збройних сил з південного сходу України широким фронтом розгортався наступ на Москву Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР), що також мали намір взяти Київ, тож їхня зустріч була неминуча. Політична програма Білого руху виключала визнання незалежності УНР — «Малоросія» могла розраховувати лише на широку автономію. 23 серпня 1919 року головнокомандувач ЗСПР Антон Денікін дав настанови своїм військам на випадок зустрічі з петлюрівцями: у випадку нейтралітету останні мали розійтись по домівках, інакше — вони могли визнати білогвардійські гасла і приєднатися до Білого руху. «Якщо петлюрівці не виконають цих умов, то їх належить вважати таким же ворогом, як і більшовиків», — наказував він.

Попри поінформованість про принципову антиукраїнську позицію Антона Денікіна, українське керівництво розраховувало на налагодження з ним співробітництва або досягнення нейтралітету з огляду на спільного ворога. Перші контакти українських частин з авангардом білогвардійців 22 серпня на ст. Сигнаївка давали підстави для таких сподівань, тому наступного дня Штаб Головного Отамана видав наказ: «На випадок зустрічі з частинами армії Денікіна, належить триматися, до дальшого розпорядження, слідуючих норм: 1) належить безумовно не вдаватися в ворожу акцію; 2) Пропонувати військам Денікіна, щоб вони не займали тих місцевостей, які вже є в наших руках, або які маємо посісти… Остаточні вказівки вже незабаром буде дано». Однак перші контакти та неофіційні переговори відбувалися з кубанськими частинами білої армії, які прихильно ставилися до українського національного руху та конфліктували зі своїм командуванням.

Попри запеклі бої з більшовицькими військами, Київська група військ упевнено просувалася до столиці України, перед загрозою втрати якої опір червоних зріс. Але вже опівдні 30 серпня бойові дії відбувались в Крюківщині, Гатному, Жулянах, Петропавлівській Борщагівці на південному заході поблизу Києва, й надвечір галицькі бригади оволоділи столицею України. Окрім радості від успіху, настрою додавала захоплена велика військова здобич, украй необхідна для незадовільно забезпеченого українського війська. На 31 серпня були віддані накази про взяття під контроль ключових об'єктів міста та блокування мостів з лівого берег Дніпра, а на 16 годину був призначений урочистий парад українського війська на Хрещатику.

«Мимо вчасної пори Київ не спав і вспів вже прибратись у святочні шати. З вікон звисали різнобарвні килими, на домах повівали блакитно-жовті прапори, а на бальконах там й там появились портрети Шевченка чи Головного Отамана Петлюри, прикрашені зеленню, з відповідними написами. На вулицях і в вікнах домів повно всякого народу. Нас засипано цвітами з усіх сторін а радісним окликам: «Слава Україні», «Слава Галичанам!», «Хай живе Головний Отаман Петлюра!» і т.п. — не було кінця» — зі спогадів про київський ранок 31 серпня 1919 року сотника УГА Осипа Станіміра

В ейфорії успіху командування Київської групи недооцінило того факту, що 29 серпня підрозділи ЗСПР захопили Дарницю. Покладаючись на логіку антибільшовицької боротьби, українське командування сподівалося порозумітися з денікінцями. Особливо на цьому наполягали галичани, які сподівалися за допомогою Білого руху вирвати східну Галичину з польського володіння на випадок поразки соборного фронту.

Уранці 31 серпня з лівого на правий берег Дніпра пройшли підрозділи зведеної Гвардійської бригади генерала Миколи Штакельберга. Несподівана поява у центрі загонів потенційного союзника, попри наказ блокувати мости з лівого берега, не стурбувала командування армійської групи, що лише близько 16 години прибуло до Києва. Незабаром на балконі міської думи на вимогу росіян поруч з українським замайорів російський прапор. Маршируючи повз думу, бійці 5-го кінного полку Чорних запорожців зірвали останній і кинули його під ноги коня свого командира полковника Володимира Сальського. У натовпі присутніх киян виникло сум'яття, розпочалася стрілянина. Тим часом білогвардійці роззброювали розкидані по місту галицькі підрозділи, що дотримувалися наказу від 23 серпня й уникали бою з ними.

«Так славно почався й так безславно скінчився похід об'єднаної української армії на Київ. Захопивши українську столицю ціною великих жертв в боротьбі з більшовиками, ми вже другого дня без бою і жадної користі для української справи здали її своїм новим ворогам» — зі спогадів Голови Ради народних міністрів УНР Ісака Мазепи

Прагнучи запобігти кровопролиттю і досягти порозуміння Антін Кравс вирушив на переговори до командира білогвардійської 7-ї піхотної дивізії Миколи Бредова, проте наразився на його категоричну відмову співпрацювати з об'єднаною українською армією. Під тиском опонентів Кравс погодився на виведення упродовж 1 вересня українських військ на лінію Гнатівка-Васильків-Германівка, а Бредов пообіцяв повернути українцям зброю та забезпечити безперешкодний відступ з Києва. Окремим пунктом угоди Антін Кравс заявив, що «Галицька армія діє незалежно від військ Петлюри, під власною галицькою командою, без будь-якої політичної програми, з однією лише метою боротьби з більшовизмом». Незабаром українські війська залишили столицю, а всі спроби уповноважених Симоном Петлюрою делегацій розпочати переговори з білогвардійцями завершувалися невдачею — останні принципово не хотіли визнавати суб'єктність УНР.

Захоплення Києва стало найбільшим успіхом українського соборного фронту. Гірка втрата Києва приголомшила бійців, додала напруги у відносини голови Директорії УНР Симона Петлюри і диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича. 24 вересня 1919 року Директорія й уряд УНР та Євген Петрушевич декларацією оголосили війну ЗСПР. Брак амуніції, озброєння, медикаментів та епідемія тифу призвели до суттєвого погіршення становища на фронті. З переходом 17 листопада 1919 року УГА на бік Білого руху український соборний фронт припинив існування.

Джерело: www.jnsm.com.ua

175212112020

155201112020
dist osv UPD3  kau adv 2020

uzgek adv 2020

Періодика pq main

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Сепаратний договір між УГА і армією Денікіна

Сепаратний договір між УГА і армією Денікіна

17 листопада 2020

17 листопада 1919 року в Одесі делегація Української Галицької Армії уклала договір з представниками Добр...

Базарська трагедія. Котовський і червоні проти петлюрівців

Базарська трагедія. Котовський і червоні проти петлюрівців

17 листопада 2020

21 листопада 1921 року 359 полонених, у тому числі й поранених, вивели за село, зачитали постанову “п’ятірки” ...

365 днів. Наша історія. 17 листопада. Як українці почали годувати чужу армію, а гетьман з Полтавщини назвався холопом московського царя

365 днів. Наша історія. 17 листопада. Як українці почали годувати чужу армію, а гетьман з Полтавщини назвався холопом московського царя

17 листопада 2020

17 листопада між гетьманом Іваном Брюховецьким, який народився на Полтавщині, і послами царя Московії були під...

Українська Вільна Академія Наук – історія виникнення головного наукового осередку емігрантів

Українська Вільна Академія Наук – історія виникнення головного наукового осередку емігрантів

16 листопада 2020

У XX столітті українці, гнані з рідних земель і змушені оселятися за кордоном, створили чимало наукових інстит...

Арешт В'ячеслава Чорновола

Арешт В'ячеслава Чорновола

16 листопада 2020

15 листопада 1967 року у Львові був арештований журналіст і правозахисник В'ячеслав Чорновіл. Звинувачени...

План «Шатун» 1918-го: федерація з Росією та антигетьманське повстання

План «Шатун» 1918-го: федерація з Росією та антигетьманське повстання

16 листопада 2020

У середині листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський несподівано для багатьох проголосив федерацію з Рос...

Повстання та громадське самоврядування в селі Турбаї

Повстання та громадське самоврядування в селі Турбаї

16 листопада 2020

Яскравим взірцем здатності української нації до самоорганізації було повстання в Турбаях. Нащадки козаків прог...

Академія, яку заснував Скоропадський

Академія, яку заснував Скоропадський

16 листопада 2020

У жовтні 1941 року в зайнятому німцями Києві здійснюється спроба відновити діяльність Української Академії нау...

День в історії - народився історик Дмитро Антонович

День в історії - народився історик Дмитро Антонович

16 листопада 2020

Син відомого українського історика Володимира Антоновича.

Західно-Українська Народна Республіка

Західно-Українська Народна Республіка

16 листопада 2020

13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові затвердила «Тимчасовий основний закон про дер...

Іван Котляревський кинув виклик Російській імперії. Його творчість актуальна і в нинішній війні

Іван Котляревський кинув виклик Російській імперії. Його творчість актуальна і в нинішній війні

15 листопада 2020

Відомий вислів французького філософа Ернеста Ренана: «Нація – це щоденний плебісцит». А ще цей мислитель писав...

«Думка – думкою. Меч – мечем»: Легія Українських Націоналістів

«Думка – думкою. Меч – мечем»: Легія Українських Націоналістів

13 листопада 2020

12 листопада року виповнилося 90 років з дня заснування Легії Українських Націоналістів, організації, що с...