bannerkau13

Повстання та громадське самоврядування в селі Турбаї

111816112020Яскравим взірцем здатності української нації до самоорганізації було повстання в Турбаях. Нащадки козаків прогнали поміщиків, і встановили, без сторонньої допомоги, козацьке самоврядування «без хлопа і пана», яке ефективно працювало чотири роки в оточенні московського самодержавства.

Передумови повстання 

  Село Турбаї виникло на Полтавщині в 30 роках XVII століття. Спочатку воно входило до королівських маєтків, з 1646 року перейшло у власність князя Яреми-Михайла Вишневецького.
  Завдяки Хмельниччини село стало вільним, населеним козаками Миргородського полку. Після Полтавської битви московський цар Петро I посилив наступ на козацькі права та вольності – козаків змушували працювати на казенних роботах, як московських кріпаків.
  Уже після смерті царя Петра, Гетьман (1727 – 1734 р.) Данило Апостол оголосив довколишні землі своєю власністю, виписав козаків-турбаївців з реєстру з вимогою відробляти йому панщину.
  Але все сталося не так, як гадалося Апостолу. Турбаївці всіляко заперечували гетьманські дії, надсилаючи у відповідні інстанції скарги та чолобитні. Тяганина тривала довгі роки зі змінним успіхом. Після смерті Гетьмана, село, з непокірним населенням неодноразово перепродавалося, аж поки, в 1768 році, його власником не став козацький сотник Федір Базилевський.
  3 (14) травня 1783 року указом імператриці Єкатерини ІІ селяни Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської губерній позбавлялися права переходу від поміщика. Це означало повне закріпачення селян Лівобережжя. На них поширювалася дія всіх законів Російської імперії. Дворяни фактично перетворилися на повноправних володарів над своїми холопами.

Село Турбаї


  Базилевському вдалося привласнити не тільки лани й сади села, але навіть прибрати до рук більшість турбаївських документів. Його сини – Степан та Іван, перевершили батька у визиску селян. Задокументовані свідчення грабунку братами Базилевськими селян Турбаїв, попри те, що ті сумлінно відробляли панщину.
  Базилевські, у власності яких було 12 сіл з понад десятьма тисячами душ кріпаків, гуральні, броварні та кінський завод, не погребували поцупити 407 рублів з церковної скарбниці Турбаїв. Панські люди рубали громадський ліс і косили селянське сіно, угнали в селян Турбаїв цілу коров’ячу череду в 333 голів, табун з 340 коней, й отару з 1323 овець. Загальна сума награбованого добра перевищувала 17 тисяч рублів сріблом.
  Турбаївці вирішили захистити себе від жадібних поміщиків у законний спосіб. Вони подали до Сенату подання про визнання їх козацьких прав та привілеїв, тобто спробували позбутися кріпацького стану, щоб знову стати вільними козаками.
  Утім далеко не всі мешканці села могли документально довести свою приналежність до козацтва. У червні 1788 року Сенат ухвалив, що правами козаків можуть користуватися лише представник 76 родин, які змогли надати необхідні документи: записи з реєстру піввікової давнини. Жодні усні свідчення до уваги не бралися. Понад півтори тисячі турбаївців лишилися кріпаками Базилевських.
  Рішення Сенату збурило сільську громаду. Спочатку все обмежувалося розмовами, але поступово слова кристалізувалися в дію.

Турбаї без хлопа і пана 

  У січні 1789 року на загальних сільських зборах турбаївці вирішили покласти край панській сваволі. Селяни відмовилися відробляти панщину, і не визнали права поміщиків порядкувати в селі. Усі значущі питання мали вирішувати загальні сходини селян – відповідник козацького кола.
  Поточні задачі доручалося розв’язувати обраній громадою виконавчій владі. Отаманом призначили Назара Оліфера, суддею – Григорія Яструбенка, обов’язки писаря покладено на Трохимом Довженка.
  Незабаром, за клопотанням поміщиків Базилевських, до Турбаїв прибув повітовий суд у супроводі військового загону. Суд, очолюваний радником Корбе, мав вирішити, хто з турбаївців належить до козацького стану, а хто залишиться кріпаком.
  Турбаївці спростили задачу суду: громада заявила, що всі люди в селі належать до козацтва, отже ніхто не працюватиме на панщині, навіть якщо через це всім їм доведеться загинути.
  У відповідь, Базилевські вирішили примусити селян до покори. За допомогою розташованого в повіті Тамбовського піхотного полку, вони затримали найактивніших селян, серед них і отамана Назара Оліфера.

Скарга Базилевського на дії селян з Турбаїв


  Після тортур, 18 козаків з працездатними членами їх родин, були відправлені відробляти панщину на хутір Очеретуватий. Усю худобу затриманих козаків Базилевські забрали собі, в якості компенсації за клопіт.
  Звістка про це збурила всі Турбаї. Турбаївці озброїлися кийками, лунали заклики покінчити з поміщиками. 8 квітня півсотні турбаївців увійшли на панське подвір’я і змусили полишити роботу всіх кріпаків. Повертаючи додому козаки забрали з економії пару волів.
  Після того випадку, маєток Базилевських, що перетворився на обложену фортецю, почала охороняти військова команда. Попри початок сільгоспробіт, жодна людина не вийшла працювати на панщину.
  Протистояння досягло кульмінації 8 червня 1789 року. Саме в цей день Говтвянський суд мав оголосити ухвалене рішення. Біля хати отамана Василя Цапка зібралося все село. Не сподіваючись на справедливість суду, турбаївці вирішили змусити суддів записати всю громаду у козацтво.
  Поки селяни обговорювали можливі варіанти дій, на сходини примчав Матвій Шаповаленко , що пас громадську череду, і заволав: «Череду займають!» Це пролунало сигналом до рішучих дій.
  Громада розділилася на дві групи. Озброюючись на швидку руку, одна частина козаків рушила рятувати череду, а інша – до будинку, де перебував суд. За ініціативи Григорія Ракші та Антона Бондаря селяни взяли увесь склад суду під варту, попередньо нам’явши їм боки.
  В цей час повернулися турбаївці, що ходили рятувати череду. Об’єднавши зусилля, всі попрямували до маєтку Базилевських. Очолювана Мусієм Пархоменком та Степаном Рогачкою команда розігнала військову охорону, що перебувала на той час у панській клуні.
  Турбаївська громада прямувала прямо на оселю Базилевських. На чолі ходи йшов, грізно тримаючи рушницю, Степан Помазан. Під вигуки: «Бий чортових панів!», турбаївці увірвалися в садибу поміщиків.
  Лють повсталого народу була такою нестримною, що трощили все, що підверталося під руку. Ніхто й не думав скористатися нагодою, щоб поцупити щось цінне з панської оселі. Для Базилевських прийшла година відповісти за все: братів Івана й Степана вбили разом з їх сестрою Марією.
  За наказом отамана ретельно обшукали садибу та трупи її власників, щоб віднайти вкрадені панами козацькі документи.
  Після народного суду над поміщиками, повстанці звернулися до затриманих чиновників повітового суду з вимогами: документально визнати всіх турбаївців козаками, затвердити законність народного самоврядування, та дати розписку, що всі ці рішення ухвалені без примусу, з власної волі суддів.
  Радник Корбе з товариством радо погодився на пропозицію турбаївської громади, і видав усі необхідні документи. Після цього повітові чиновники поквапом залишили Турбаї, навіть не поївши перед дорогою.
  Опинившись у безпеці, Корбе одразу заходився писати на ім’я київського губернатора звіт про події в Турбаях. Цей документ – важливе джерело інформації про ті події.
  Тим часом турбаївці пригадали всі поміщицькі грабунки та здирства, і задля відновлення справедливості, захопили все, що знайшли в коморах та льохах. Після цього зруйнували всі будівлі панського маєтку.
  Від того дня в селі остаточно утвердилася влада «Громадської збірні» — самоврядування турбаївської громади. Незабаром довколишні села: Кринок, Остап'є, Очеретувате взялися наслідувати приклад Турбаїв. Для захисту козацьких вольностей були створені загони самооборони, які вартували на шляхах до згаданих сіл.
  Так тривало чотири роки. Царат займався війною з Османською імперією, тому, щоб запобігти поширення заворушень у своєму тилу, царська адміністрація уникала будь-яких рішучих дій стосовно покозачених сіл.
  По закінченню московсько-турецької війни 1787 – 1791 років, князь Григорій Потьомкін вирішив переселити бунтівних селян до відвойованих у Порти таврійських земель. Але через інші проблеми, далі планів справа не пішла.
  Тільки в 1793 році, вже по смерті Потьомкіна, генерал-губернатор Катеринославський та Таврійський, і за сумісництвом, коханець перестарілої імператриці Єкатерини II, Платон Зубов, наказав покінчити з турбаївським самоврядуванням.
  Село оточили дві сотні донських козаків під командою секунд-майора Карпова з батальйоном Бузького єгерського полку при двох гарматах. Вистояти проти такої сили турбаївці не мали жодної змоги.
  Царські карателі заарештували 411 осіб. Суд тривав півроку. Сімох ватажків: Григорія Величка, Василя Назаренка, Павла Олефіренка, братів Мусія і Мануйла Пархоменків та братів Степана і Леонтія Рогачків, засуджено до страти. Згодом смертний вирок замінили на довічну каторгу в Тобольську, з вириванням ніздрів, та тавруванням щік і чола словом «вор».
  Ще понад 176 осіб (серед них 14 жінок) прилюдно покарали батогами, 15 з них померли від забоїв.
  Решту селян царська адміністрація викупила у Базилевських по 45 рублів за особу, усього на суму 50 тисяч рублів, і розселила окремими родинами по таврійських землях.
  Село зруйнували та перейменували в Скорботне. Тільки в квітні 1922 року селяни відновили стару назву – Турбаї.

Повстання в Турбаях. Пам'ятний знак на місці подій.

Післямова

  Українці в усі часи відрізнялися високою здатністю до самоорганізації в умовах бездержавного існування. Згадаємо хоча б історію наших армій, які тривалий час захищали бездержавний народ.
  Опришки витримали чотири століття партизанської війни, козаки продемонстрували понад 200 років діяльності високоефективної недержавної армії, гайдамаки – близько півстоліття партизанської війни, повстанці УНР і УПА – десятиліття боротьби у важких умовах тоталітаризму.
  Варто відзначити історію нашої літератури 19 ст. – її творили ентузіасти, не те що без державної підтримки, а часто навпаки, українські митці проходили через переслідування та цькування імперської влади.
  Українська діаспора після ІІ світової війни набула такого рівня, що Президент Рейган мусив визнати – за організованістю українці США поступалися тільки єврейській громаді.
  Турбаївське самоврядування стало яскравим свідченням високої здатності українського суспільства до самоорганізації. Як показали Майдани, цю здатність ми зберегли дотепер, попри геноцид, влаштований московськими комуністами.
  Позбавлені власної держави, українці звикли покладатися лише на власні сили. Тепер ми вчимося довіряти власній державі. Щоб довіряти державі, треба навчитися обирати владу, яка б стояла на сторожі національних інтересів, а не обслуговувала б олігархічні групи чи закордонний імперський центр.

Література

  1. Турбаївське повстання / К. Г. Гуслистий. — К.: Політвидав України, 1947.

   2. Гуржій І. О. Повстання селят в Турбаях (1789— 1793). К.,1950.
  3. Селянський рух на Україні. Середина XVIII — перша чверть XIX ст. Збірник документів і матеріалів. К., 1978.
  4. Історія українського селянства: Нариси в 2-х томах /гол. ред. В.Литвин. — К., 2006.
  5. Історія Української PCP. Т. 2. — К.: «Наукова думка», 1979.
Джерело: garmatny.blogspot.com

175212112020

155201112020
dist osv UPD3  kau adv 2020

uzgek adv 2020

Періодика pq main

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Вакцина проти раку вже повністю готова до клінічних випробувань на людях

Вакцина проти раку вже повністю готова до клінічних випробувань на людях

26 листопада 2020

Вакцина проти раку продемонструвала обнадійливі результати під час досліджень на тваринах. Тож тепер вона повн...

Сепаратний договір між УГА і армією Денікіна

Сепаратний договір між УГА і армією Денікіна

17 листопада 2020

17 листопада 1919 року в Одесі делегація Української Галицької Армії уклала договір з представниками Добр...

Базарська трагедія. Котовський і червоні проти петлюрівців

Базарська трагедія. Котовський і червоні проти петлюрівців

17 листопада 2020

21 листопада 1921 року 359 полонених, у тому числі й поранених, вивели за село, зачитали постанову “п’ятірки” ...

365 днів. Наша історія. 17 листопада. Як українці почали годувати чужу армію, а гетьман з Полтавщини назвався холопом московського царя

365 днів. Наша історія. 17 листопада. Як українці почали годувати чужу армію, а гетьман з Полтавщини назвався холопом московського царя

17 листопада 2020

17 листопада між гетьманом Іваном Брюховецьким, який народився на Полтавщині, і послами царя Московії були під...

Українська Вільна Академія Наук – історія виникнення головного наукового осередку емігрантів

Українська Вільна Академія Наук – історія виникнення головного наукового осередку емігрантів

16 листопада 2020

У XX столітті українці, гнані з рідних земель і змушені оселятися за кордоном, створили чимало наукових інстит...

Арешт В'ячеслава Чорновола

Арешт В'ячеслава Чорновола

16 листопада 2020

15 листопада 1967 року у Львові був арештований журналіст і правозахисник В'ячеслав Чорновіл. Звинувачени...

План «Шатун» 1918-го: федерація з Росією та антигетьманське повстання

План «Шатун» 1918-го: федерація з Росією та антигетьманське повстання

16 листопада 2020

У середині листопада 1918 року гетьман Павло Скоропадський несподівано для багатьох проголосив федерацію з Рос...

Повстання та громадське самоврядування в селі Турбаї

Повстання та громадське самоврядування в селі Турбаї

16 листопада 2020

Яскравим взірцем здатності української нації до самоорганізації було повстання в Турбаях. Нащадки козаків прог...

Академія, яку заснував Скоропадський

Академія, яку заснував Скоропадський

16 листопада 2020

У жовтні 1941 року в зайнятому німцями Києві здійснюється спроба відновити діяльність Української Академії нау...

День в історії - народився історик Дмитро Антонович

День в історії - народився історик Дмитро Антонович

16 листопада 2020

Син відомого українського історика Володимира Антоновича.

Західно-Українська Народна Республіка

Західно-Українська Народна Республіка

16 листопада 2020

13 листопада 1918 року Українська Національна Рада у Львові затвердила «Тимчасовий основний закон про дер...

Іван Котляревський кинув виклик Російській імперії. Його творчість актуальна і в нинішній війні

Іван Котляревський кинув виклик Російській імперії. Його творчість актуальна і в нинішній війні

15 листопада 2020

Відомий вислів французького філософа Ернеста Ренана: «Нація – це щоденний плебісцит». А ще цей мислитель писав...