(Не)відомі волиняни: В'ячеслав Липинський

«Пробудження почуття солідарності і єдності між усіма постійними мешканцями української землі, незалежно від їхнього етнічного походження, соціально-класової приналежності, віросповідання, соціально-культурного рівня. Україна має стати батьківщиною для всіх своїх громадян».
«Свідомість своєї території, любов до своєї землі, до всіх без винятку її мешканців».

В’ячеслав Липинський народився 5 (18) квітня 1882 року в селі Затурці (сучасний Локачинський район Волинської області) в родинному маєтку польського шляхетського роду Липинських. Зростав у католицькому, хліборобсько-шляхетському, культурно польському середовищі. Рід Липинських гербу Бродзіч походив із Мазовії.

Навчався Липинський свого часу в Житомирській, Луцькій та Київській гімназіях. Після закінчення навчання в 1902 році Липинський відбував військову службу в Ризькому драгунському полку, який дислокувався в Кременці на Волині. На початку Першої світової війни він був мобілізований як резервний офіцер до четвертого драгунського Новотроїцько-Катеринославського полку, в лавах якого у складі російської армії генерала Самсонова відбув східнопрусську кампанію.

Навесні 1903 року Липинський став студентом Ягеллонського університету в Кракові. Там він вивчав агрономію та паралельно був слухачем лекції з історії, української літератури Богдана Лепкого.

У 1906 році отримав диплом та одружився у Кракові з Казимирою Шуміньською. Подружжя через якийсь час виїхало до Праги. Напередодні Першої світової війни брав участь в організації за межами Росії українського політичного центру, трансформованого в Союз визволення України (1914 рік).

В’ячеслав Липинський зауважує у своїх працях, що брак територіального патріотизму, який стосується й іншонаціональних елементів, що заселяють Україну, завжди відігравав деструктивну роль у творенні української державності. Автор висунув свої критерії того, хто є українцем, а хто – чужинцем:

«Українцем єсть всякий, хто хоче, щоб Україна перестала бути колонією».

Непохитне переконання Липинського у рівнорядності державного і національного організмів лежить у підвалинах його твердження про те, що «бездержавність» українського народу зумовлюється несформованістю української нації (український народ є етнос, але не нація). Розвиваючи дану тезу, можна довести, що В’ячеслав Липинський є одним з перших, хто проводить чітке розмежування між нацією як «фактом політичним» та етносом як фактом «племенним» й «ідеологічним». Фактично, він дає методичне обґрунтування відмінності між етносом і політичною нацією.

На початку червня 1918 року В'ячеслав Липинський виїхав з України до Відня, щоб обійняти там посаду посла Української Держави. Наприкінці серпня 1919 року він передав справи посольства своєму заступникові, оселився у Райхенау, де проживав до 1926 року.

Музей у Затурцях

У листопаді 1926 року за дорученням Гетьмана Павла Скоропадського переїхав до Берліна працювати у новоствореному Українському Науковому інституті як його дійсний член.

Після серцевого нападу 26 квітня 1931 року Липинського перевезли до санаторію «Вінервальд», де він помер 14 червня 1931 року.

Джерело: www.hroniky.com